Попри альтернативну назву «Ми, провінція!», мислення автора збірки аж ніяк не провінційне. До книги Володимира Вакуленка-К. увійшли переважно ранні твори письменника, що дає змогу порівняти її з дебютною збіркою «Монограмота». Перехід від «моно» до «ми» засвідчує зростання суспільної свідомості митця, намагання долучитися до національної літератури. І водночас автор чітко дає зрозуміти, що лишається в душі таким же нонконформістом, як у буремні молоді 80-ті. Тематика віршів – внутрішні конфлікти почуттів і раціо, творця (у межах його субкультури) і суспільства, болючі питання собі і своїй добі – про зміст власного існування і праці. Автор виступає як амбіційна, креативна, часом надміру різка і домежно чесна з собою і світом особа. З загальним настроєм збірки контрастують чисті тони оспівування природи і нетривкої, але тим більш цінної душевної рівноваги. Формально-стильові ознаки ранньої поезії Володимира Вакуленка-К. – молодеча кострубатість ритму і вислову (часом наближеність до тоніки в загальному силабо-тонічному вирішенні вірша), пошук новаторської рими й образності, експерименти з наголосом і словоподілом, а також вдалий досвід верлібру.
