«Як довго
Не запалюють вогонь у хатах
Під квітучими сливами.»
(Йоса Бусон)
Одіне! Я теж верхолаз.
І вже в голові не паморочиться,
Коли на хмарочоси істин
Піднімаюсь без мотузки слів.
Одіне! У твоїй Валгалі потворній
Місце знайдеться
Для старого захмарника?
Лишіть йому келих порожній –
Бо він і так вічно п’яний
Від вина одкровень,
Від віскі синього неба,
Від хмільного напою
Квітів та хмар,
Від «води живої» з діжки легенд.
Розмовляю
На вершині гори
Лисої, як літнє небо
З богом чужинців
З патроном Лохланну -
Я -
Філід, якого складати
До купи намистини слів
Навчили хвилі….
Примітки:
Філіди – клан поетів та співців у давній Ірландії.
Лохланн – так ірланці називали Скандинавію – країну, звідки нападали вікінги.
«Вода жива» - слово «віскі» походить від ірландського виразу «ішке бяхе» - вода жива.
У давній Ірландії філіди вчилися складати вірші слухаючи і споглядаючи хвилі океану.
Я їхав у трамваї до якого зайшли верхолази з інструментами і мотузками – вони, певно їхали на якусь роботу. Побачивши їх я написав ось такий вірш.
