Вже другий тиждень мучив дядька Гната біль зубний.
Хоч плач, хоч скач. А мусиш щось мерщій робити з ним.
Діждався ранку й першим до зубного в кабінет:
- Рятуйте, дохтур, доконає зуб отой мене.
Оглянув Гната лікар. Бачить, - дядьку дійсно зле.
- Які питання? Вирвем скільки треба. Без проблем.
Не знаю я, чи дядько винен був, чи лікар – «дуб»…
І сміх, і гріх… Та постраждав якраз здоровий зуб.
- Буває часом не вгадаєш. Це ж як « Спортлото» :
Та вирвав, дядьку, я вам зуб, але чомусь не той.
Забув котрий. Буває часом так, вряди-годи.
Терпіть ще трохи, вуйку, зараз вирвем ще один.
Почув слова ті дядько Гнат, змахнув з лиця сльозу:
- То добре, дуже навіть добре, що ото лиш зуб.
-А що тут доброго скажіть? – не зрозумів дантист.
- Та добре те, що СТОМАТОЛОГ, А НЕ ОКУЛІСТ…
