Осінь – час, коли відчайдушно
перечитуєш давні листи,
найдорожчим, віддаленим друзям,
шлеш слова, і картинки – спасти
і себе , і їх...
Поміж стінами
погляд пнеться
угору, вгору,
де виставами дорогоцінними –
сонце зморене.
Де на людному вернісажі
в сукнях з фешену
хмари - серце польотами дражнять,
срібним звершенням...
"Де ж ти літечко,
диво-дівчинко,
провела?
Осінь – лагідна,
тільки жадібна
до тепла..."
