Я хотіла би бути тихою,
геть без норову і покірною,
заглядаючи в очі лихові,
стати долі зрадливій вірною.
Я воліла би буть безмовною,
із умінням схиляти голову...
Під важким тягарем - невтомною,
і взірцем у смиренні кволому.
Я хотіла б не мати розуму,
ні чуття, ані думки власної,
щоб не сивіти в довгих роздумах
і сльозою свічі не гаснути.
Я хотіла б уміти плакати,
щоб серцями черстві пом"якшали,
щоби темні душевні закути
у живім співчутті інакшали.
Я хотіла би зошит списаний
розпочати новою сторінкою...
Із людськю душею і рисами
зостаюся всього лише жінкою.
