…Там свічки вже горять в свічниках. І старенький слуга
нам готує постелю. Там стелі високі, як небо.
…Перейду це мовчання - по пояс у мертвих снігах,
щоб дістатися врешті до тебе- живого - до тебе.
Сивий хлопчику бідний - цілую зів’яле чоло,
перестояний спокій снодійно вколисує вени.
Ми розпалим камін - як тоді, у підвалі, давно -
і від того вогню оживуть золоті гобелени.
Запилюжена вічність, і гості - чи тіні гостей -
пропливуть по покоях - сувоєм - до білої зали…
Срібна тиша колише відсутністю слів і смертей,
ми такої бажали, згадай-но, такої чекали…
Чорна амфора трісне - вино потече по руках,
срібнодзвінна тареля, як місяць, впаде на підлогу…
Чуєш голос, коханий? - Глухий і гортанний, як страх? -
Це розкаяний Вершник говорить з усміхненим Богом.
