У дворі машин, як гною,
у вечірню пору.
На стоянку Гнат під`їхав,
що з будинком поруч.
Місце тут знайти - раз плюнуть.
Став хоч вже машину,
Але Гнат в житті рахує
кожну копійчину.
Довго сторожа вмовляв той:
- Виручи, як друга.
Потім, звісно, стіл «накрию».
Буде пляшка - друга.
Вже віддячу, не обдурю.
Я не в тому віці.
Час від часу кинеш оком,
чи стоїть на місці.
Сторож глянув на машину,
потім знов на Гната:
- Добре, став за сітку ззаду
свого "агрегата".
Цілий тиждень Гнат сміявся
з сторожа - "балбеса",
Доки якось раптом бачить –
зняли всі колеса ...
Гнат одразу, звісно, в крики:
- Гляньте, що ся діє!
В білий день у вас під носом
все крадуть злодії!
Сторож хитро посміхнувся.
Ще й примружив око.
- Часом хочеться, як ліпше,
а вилазить боком…
Ви нам пляшку обіцяли
й дещо ще, мужчина,
Щоб дивитись час від часу,
чи стоїть машина.
То навіщо і до чого
ті дурні розмови?
Про колеса, точно знаю,
в нас не було мови.
