|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51622
|
| Рецензій: |
96045
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 3422, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.146.178.220') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Вірш
|
|
|
| © Катерина Сукманюк, 08-02-2007
|
Наша п’єсо, о, наша трагедіє!
Фатальна прем’єро, остання!
Все життя моє – лиш інтермедія,
Що з тобою не варт порівняння.
Ще задовго, іще за лаштунками
Наші ролі було нам призначено,
Головними героями обрано.
У залі аншлаг – усе втрачено.
Я на сцену зійшла, мій злий генію,
У свій образ ввійшла надто глибоко.
Я не грала – бігме закохалася,
Полетіла душею так високо!
Ув обіймах твоїх я прокинулась
Від ароми троянд білосніжних,
Від чаю без цукру солодкого,
Що пила його з вуст твоїх ніжних.
Ти встромив в моє серце кинджал,
Не помітив, що не театральний,
Не підробка, а оригінал,
Моє щастя багатостраждальне.
В мої очі ти поглядом впився –
І я в ньому беззвучно втонула,
Усе глибше заходило лезо,
Але лагідно так: я не чула.
І зненацька (хтось зойкнув у залі)
Ти вирвав із мене кинджала!
Мабуть, впала я по-театральному.
Вже завіса, а я все лежала.
Гучні оплески, браво і біс,
Вибухає збуджена зала,
Дехто квітів на сцену приніс.
Ти поглянув на свого кинджала…
Чи це кров?
Ти на мить занімів.
То була любов.
Ти це вже зрозумів?
І до мене метнувся. Навіщо?
Я холодна була і спокійна.
Ти б не знав, як та рана мені запеклася!
Для тебе я мертва, покійна!
Пощо надриваєш ті шрами?
Довічний слід мого кохання?
Загоїти їх безнадійно,
Ми б мали це знати зарання.
І хто сценарист? – постає питання…
Ота ж бо прем’єра фатальна,
Останньою нашою стала.
Виставу ту заборонили,
Бо, кажуть, актори щось там переграли…
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
|
