гомоніли дощі – про різне про нас і них
вишивали канву вчорашнього божевілля
гомоніли дощі співали пісень сумних
наче гості підвипилі відьминого весілля
відбивались в калюжах промоклі наскрізь світи
там де нас не було – а відтак незрівнянно кращі
листопадило
випадало комусь доплисти
позбирати каміння і вкласти його до пращі
а довкола товклася осінь – у ступі тінь
потішала мене:
– ну справді бо, ще не вечір
вчила жити, вчила мистецтву тіло-сплетінь…
перевальцем на волю вилазила всяка нечисть
ще й хапала за поли – з-під полу воно видніш
гомоніли дощі а дими струменіли вгору
і давали надію – усе це не більше ніж…
навіть осінь
сьогодні тобі не ворог
