Тече правічна мовлення ріка
в моєму горлі – гирлі – не зміліє…
Крізь русло серця у віки – легка –
в світи, де Слово мовлене не тліє…
Де дотики усі, що я зібрав,
і погляди, які мене забрали,
словами проростуть – правами правд –
де сонячний Оратай править ралом…
Лоскоче крила сонячне чоло
і усміх місяця торкається губами…
Споконвіків «І Слово… і було…»,
а тіло проситься додому… і до мами…
