* * *
Евклід один зрів істинну красу.
Не спорте більш про неї, мудрагелі;
Спрямуйте погляд вниз, а не до стелі;
Не виплива ніщо нізвідки – й псу
Це ясно, то ж облиште дурість всю:
Ґерґочуть нехай гуси пустомелі,
Герої ж прагнуть і в земній оселі
Змінить пилюку на небес росу.
О мить сяйна! О та свята година,
Як вперше чарівний її рубін
Осяяв зір йому! Евклід один
Зрів істинну красу. Та й та людина
Щаслива, що здаля й на мить єдину
Вловила стук сандаль її з вершин.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Euclid alone has looked on Beauty bare.
Let all who prate of Beauty hold their peace,
And lay them prone upon the earth and cease
To ponder on themselves, the while they stare
At nothing, intricately drawn nowhere
In shapes of shifting lineage; let geese
Gabble and hiss, but heroes seek release
From dusty bondage into luminous air.
O blinding hour, O holy, terrible day,
When first the shaft into his vision shone
Of light anatomized! Euclid alone
Has looked on Beauty bare. Fortunate they
Who, though once only and then but far away,
Have heard her massive sandal set on stone.
