* * *
Одній оставшись – бути в самотині,
Й замкнути двері, й знову віднайти
Себе колишню, кволості й гордині
Позбутись ради гідної мети;
І слухать Брамса, й Чосера читати,
Й ходи вивчати шахових фігур,
Й про все на світі думку власну мати,
Звільнившись від печалі і зажур.
Та роздуми безплідні й марні спроби
Набридлі “за” і “проти” примирить –
Єдині дня безбарвного оздоби,
Що не дають спочити ні на мить.
Самотня чи з тобою – довгі дні
Проводжу я в безцільній метушні.
Edna St. Vincent Millay
* * *
If to be left were to be left alone,
And lock the door and find one's self again —
Drag forth and dust Penates of one's own
That in a corner all too long have lain;
Read Brahms, read Caucer, set the chessmen out
In classic problem, stretch the shrunken mind
Back to its stature on the rack of thought —
Loss might be said to leave its boon behind.
But fruitless conference and the interchange
With callow wits of bearded cons and pros
Enlist the neutral daylight, and derange
A will too sick to battle for repose.
Neither with you nor with myself, I spend
Loud days that have no meaning and no end.
