В час, коли сонце вселяється в ліхтарі і вікноокі вулики із картону, дай мені вдосталь пітьми і сліпих тхорів, щоби зайти за межі твоїх кордонів, щоби зайти і втратити глузд і пам’ять, розцілувати ніч у вологі трави, вибуяти з прив’ялого у нев’янне, з бляклого у яскраве…
В час, коли світ – театр напівтіней, де найпалкіші війни примирить ковдра, дай мені вдосталь вірян, мій сумний Мойсей, вивести з коми, висушити, де мокро, вивести в тебе: в обітовані землі твого гіркого тіла, забути вихід, розцілувати ніч у вагітні стебла і вколисатись тихо…
