* * *
Селено-місяцю, що без зупинок
На захід твій по небу шлях проліг,
Щоб, світ покинувши, знайти спочинок,
Втомившись від років і від доріг, –
Чи ти пригадуєш Карійську гору
Й ту ніч кохання для тебе лишень,
Де й сонце зупинилось на ту пору
Й свічками лиш світивсь Карійський день?
Якщо ці спомини аж до останку
Найяскравіші в пам’яті твоїй,
То й зараз, як спішать гінці світанку,
Мене в такій же скруті пожалій:
В ім’я того, чиї плекала сни,
Богине, знову сонце зупини!
Edna St. Vincent Millay
* * *
Moon, that against the lintel of the west
Your forehead lean until the gate be swung,
Longing to leave the world and be at rest,
Being worn with faring and no longer young,
Do you recall at all the Carian hill
Where worn with loving, loving late you lay,
Halting the sun because you lingered still,
While wondering candles lit the Carian day?
Ah, if indeed this memory to your mind
Recall some sweet employment, pity me,
That even now the dawn's dim herald see!
I charge you, goddess, in the name of one
You loved as well: endure, hold off the sun.
