Ми студенти хоч куди –
Веселі й завзяті.
Учим пари ми завжди,
Учим як прокляті.
Бо сказав нам викладач:
«Учітесь, читайте…
Як Тарас заповідав:
Власний розум майте!»
Ми їх слухали отак,
Неначе ботани
І граніт науки гризли,
Мов справжні титани.
Та, як виявилось згодом,
Не граніт ми їли,
А цукерочки смоктали
Й сухарі хрумтіли.
Загалом всього бувало:
Раділи, співали,
На контрольних ми постійно
Хворіли і спали.
В кінець року, як не здано
Модулів з десяток,
Починаєм в голові
Наводить порядок.
Нависає над студентом
Меч Дамоклів гострий,
І позбутися його
Аж ніяк непросто,
Викладач уже кричить
І з розуму сходить:
«Годі байдики вам бить!
Пора в люди виходить!»
Але ми, народ студентський,
Терті калачі…
Не одну собаку,
Дома на печі.
І вже звиклося так жити,
Хитро мудрувати.
А як дива хтось захоче –
Будем дивувати!
