Запах більше, ніж запах, він – дух. Чим ти пахнеш, самотній Києве?
Бензинового вихлопу вульгарність, фаст-фуду сексапільність,
соціальщини страви м’ясні, вічна кава роз’ятрених губ,
насолоди здоба, чорно-білі зимові води, контрастний душ,
хвиляста дивина, і по долонях в комір ллється рідина
отруєних артерій з запахом бетону й штукатурки.
Один перед розмаєм духів – ведуть хоровод, не бачать,
не знають і не визнають, не признáють. Малюють.
Абстрактно. Завжди. Невпинно. Нічною вартою курують плин,
але обманюють, і правда – завжди лишається за коміром,
на шкірі. Туди не доїжджають на автомобілях,
там смак тече інакший назавжди, і радить шепотом:
«Самотній, жди…»
