* * *
Амуре, хоч терпець твій не залізний
Й ти стрілами пронижеш мене теж, –
О, звіднику сердець! О, принце грізний! –
Брехня це, що могутній ти без меж,
Як дехто мовить: свист над головою,
Зайнявсь день чи вже згас він, стріл твоїх, –
Та вільна я, не встигла стать рабою
Кохання, звідать мук його і втіх;
Були твої всі марні намагання,
Тому засвідчить і взяла за ціль
І твою кволість зроджувать бажання,
Й твоє безсилля спричиняти біль.
(Моє блюзнірство це ще він згадає
Й стрілою прямо в серце покарає!)
Edna St. Vincent Millay
* * *
Love, though for this you riddle me with darts,
And drag me at your chariot till I die,–
Oh, heavy prince! O, panderer of hearts!–
Yet hear me tell how in their throats they lie
Who shout you mighty: thick about my hair,
Day in, day out, your ominous arrows purr,
Who still am free, unto no querulous care
A fool, and in no temple worshiper!
I, that have bared me to your quiver's fire,
Lifted my face into its puny rain,
Do wreathe you Impotent to Evoke Desire
As you are Powerless to Elicit Pain!
(Now will the god, for blasphemy so brave,
Punish me, surely, with the shaft I crave!)
