Смертельна зброя, що день, то сильніш
Рве на шматки безмежний наш світ,
Наш розум сприймає все більше казок
Щодень розставляють все більше пасток.
Безсмертя в обмін, на пояс смертника
Смертельна гра чужим життям
Випити еліксир з квіток безсмертника
Щоб не подавитися буттям.
Зварити дитину у молоці її матері
Й розставивши усі крапки над “і”,
Знати усе, й не скористатися,
Спасінням від смертельної гри.
Я знаю, що світ цей не вічний
Що все піде колись в тартар,
Я хочу знати, що зі мною трапиться
Коли зайду під кайфом в ворота раю я.
Безсмертя в обмін на пояс смертника
На терезах Всевишнього чужі життя,
У противагу на моє одне
Загинуть мільйони, а не я
Невірні загинуть в вогні,
Компрачикоси в руках ляльководів,
Але я навічно залишусь один
Й ніхто не згадає, що я колись був.
Цей світ несеться в могилу
Але не помічає цього сам,
Він їсть і п’є, і ніяк не наїсться,
Але і не помітить того, як сам подавиться життям
Немов поранений звір б’ється в конвульсіях
Й женеться за фантомом майбуття,
Але нажаль у цього звіра,
Залишилось лише одне життя.
ВСЕ ЩО ЗАВГОДНО
Зорі у небі яскраво світять
Десь там, де нас не чекають.
А наше життя як попіл розвіє
Туди, де все буде як завжди.
Слабкі спалахи світла
Серед денної темряви
А наші човни знов відпливають
По місячній доріжці.
Краплі дощу й пісня вітру
Акомпанемент мого походу,
Небо уважно спостерігає
З – під води бачу погляди.
Янголи в небі високо літають
Як незліченне вороння,
Коли у теплі краї відлітають
У пошуках кращого життя.
Мій якір не дістане дна
Мені тільки цього і треба,
Коли я бачу своє відображення в небі,
Із крові найкращий портрет.
Молоко і кров
Смачні страви з крові й плоті
Коктейлі з крові й молока
Мої найкращі спогади
З майбутнього життя
Що буде знову все як у нас.
Чорний гумор цього життя
Не дає спокійно заснути,
А так хочеться,
Хоч краєм ока
У світ той зазирнути.
Вогонь з небес,
Вогонь з води
І присмак гіркоти
На язику після ковтка
Живої води із джерела.
Критична точка кипіння цієї води
Випаровується все, окрім солі,
Окрім болю...
КРИК НІЧНИХ ДЕМОНІВ
Крик нічних демонів з вічної безодні
Зливається з шепотом чорної ночі,
Вони виходять з мого мозку
З бездонних печер підсвідомого.
Скільки я маю тонути у водах
Чорного океану свого Всесвіту,
Й провалитися на сьоме дно цього океану.
Чекаю коли припливе Левіафан
Проковтне мене й помре.
Крик нічних демонів в його череві –
Як мелодія хаосу Універсуму,
Що розривають його із середини.
Й стікає кров’ю його вічний труп,
А душа до мене перейшла.
МІСТО МЕРТВИХ
Місто гріхів, місто приречених
Царство страху і влади,
Царство болю, мрій знищених,
Де віє голодом могил.
Влада демонів над вільними душами
Місто проклятих, місто холодних тіл,
Відділене рікою небесного Нілу.
Холодний погляд місяця на могилу мою,
Саркофаг, що ховає мене від світу
Біль з’їв мене, залишилось тіло,
Що горить полум’ям прокляття.
Пустеля, посеред якої чорний обеліск
Єднає мене і вище життя,
Що тікає від мене за горизонт
Й являється у снах як фантом.
НАЙЩАСЛИВІШИЙ ДЕНЬ У ІСТОРІЇ
ЛЮДСТВА
Син Божий розіп’ятий висить на хресті
Люди розіп’яли Того, хто створив світ,
Симфонія Диявола дограє останній час,
Ми б давно померли, але не настав ще час.
Біблія розірвана це дзеркало душі,
Землю залишає потроху Дух Святий.
Революція та бунт проти Творця,
Люди копають собі могили щодня.
Правда закрита від нас за семи печатками,
Намагаємось відкрити її своїми відмичками,
Загадку Семи вітрів
Бог нам відкрити не захотів.
Ми шукаємо вічність,
Але губимо реальність,
Шукаємо ілюзію, віртуальність,
І втрачаємо життя...
Голгофа!
Тут зустрілись смерть й життя,
Голгофа!
Назад немає вороття,
Голгофа!
Отут вирішення проблем,
Голгофа!
Вибір наш для нас вирішить все.
Прелюдія до вічного життя - ілюзія вбивства,
Обман, котрий розбив надії поколінь
Життя вічне – вічне прокляття
Й біль що спалить повітря світанку.
Чужа кров стікала по хресту,
Падала додолу й омивала каміння,
Наші гріхи і наші провини
Що довели себе до краю могили.
Ми ніколи не дізнаємося всієї правди,
Що відбулося, коли ми спали
Робили вигляд, що нам байдуже,
А кров лилася все дужче і дужче.
Земля завжди була полем бою,
Кров лилася знову і знову,
Ми страждаємо за гріхи батьків
За провини минулих поколінь.
Найщасливіший день у історії людства
Став демонстрацією його самолюбства,
Та право обрати зло,
Продати й зректися всього що було.
Ми маємо право обрати шлях
По тернистих дорогах,
Чи повними слави полях
Свободу...
Свободу обрати добро або зло
День або ніч,
Ми як маріонетки в руках зла і добра,
Але час нажаль не повернеш назад.
Не повернеш назад райської змови
Що переросла до бурі насолоди,
Солодкого гріха та солодкого болю,
Коли ми нарешті стали самі собою.
Неможливо жити без зла у добрі
Бо його світлом палають костри,
Костри інквізиції...
Зло і добро занадто відносно.
Що для тебе добро
Для мене є болем,
Болем у серці, тілі, душі,
Що я поступово в’яну в мертвій красі.
Там, за гранню світів
Бог і Диявол заключили парі,
Безжальну війну за душі людей,
Яка перейшла у наш світ.
Розділила людей на друзів і ворогів
Смертельний, священний плід знання,
Відкрив нам очі на світ зла і добра,
Священна війна...
Дав нам можливість стати на одну з сторін,
Й почати череду священних війн.
Зло без добра не є злом,
Добро без зла не є добром.
Найщасливіший день у історії людства
Ніколи, ще не відбувся,
Крок у безодню під мелодію страху,
Доки не впадеш, будеш палати.
Або летіти в далекий храм
У край химерних сподівань.
День, та час ікс
Мрії летять в колодязь униз.
День, що не настав
Так гаряче його чекав.
А він пройшов поряд з тобою
Невидимою стороною.
А може ілюзія чи міф
Дають ще сили далі йти.
І віра твоя в чудеса
Ще не настала та пора.
Ще не настав той час ікс
Щоб полетіти зіркою вниз.
Боротьба безумців за вершину світу,
Сад, що розцвів квітами смерті,
ОСТАННЯ ЕКСПЕДИЦІЯ
Остання експедиція у свій Всесвіт
Останній крок назустріч у безвість
Остання думка перед тим як піти
Й залишити на воді свої сліди.
Останній крок до своєї мрії
Щоб стати сузір’ям у вічному небі,
Доторкнутись ніжно останній раз
До губ коханої, і залишитися там.
Залишитись скрізь, у небі, в воді
Солодким присмаком на губах у неї
Стати всім, щоб всі це відчули,
Але не побачили, а саме відчути.
А смерть ходить біля мене десь тут
І я відчуваю її ходу
Я відчуваю її подих холодний,
Я відчуваю її світло холодне.
Смерть! Мене вбиває!
Смерть! Мене з’їдає!
Але я піду, та не так швидко,
Мені хочеться ще трохи пожити.
Остання експедиція у самого себе
Остання експедиція у безмежний Всесвіт
Остання експедиція у безмежну безвість,
Остання експедиція назустріч хаосу.
Смертний вирок написати собі від руки
Кров’ю поставити підпис під ним,
На півдороги до вічності,
Всесвіт позбавиться світлості.
Остання експедиція у країну мрій
Остання експедиція у країну снів,
Остання експедиція до власного ліжка,
Не йтиму назад, там і залишусь.
Залишуся там, куди мріяв
Туди, де вхід закрито,
Останній раз пройду по лезу бритви
Цей шлях завжди забирає останні сили.
Останній спогад, остання мрія
І я спіймав рукою промінчик світла,
Я зможу увійти в ворота
Візьме мене в обійми вічний промінь.
ПОТЯГИ
Я люблю їздити у потягах
Летіти туди, ще я не був,
Пізнати те, чого не знав,
Сказати те, чого не казав.
Коли стук коліс потягу
Зливаються з ритмом мого серця,
Коли страшна сила поклику,
Веде мене вперед маршем моїх берців.
Веде мене в інші світи
Де все зовсім не так як у нас,
Веде мене туди де зорі зовсім низько висять,
Щоб відчути життя справжній романс.
Увійти під ритм у нірвану чи транс
Забути про злий та нетерплячий час
Роздивитися життя, як у вікні своє відображення,
Щоб скласти про нього своє суб’єктивне враження.
Холодно чи тепло, кличе вперед дорога
Що не закінчується ніколи,
Гарячі й холодні точки землі,
Розкажуть мені про всі свої тривоги й радості .
ТЕАТР АБСУРДУ
Життя іде, життя проходить
І помираю кожен день,
Вмираю я усе життя
Що йде крізь пальці як вода.
І кожен чорно – білий день
Розбуджує в мені мігрень.
Черговий раз взвиваю в холодні небеса,
Кричу прокляття їх богам.
Трагедії театр, люди актори
Абсурдний театр – їх нарис долі,
Життя в упаковці,
Люди в футлярах
Ходять щодень у своїх справах.
Тхне від життя запахом трупів,
Що роблять кроки зверху додолу.
Стіна, що стоїть поза мною,
Дуло, що дивиться оком суворим,
Жорстка гра і страшний фарс
І надзвичайний перфоманс.
Спектакль німих емоцій
А тихо плаче в небі осінь.
Сльозинки капають у душу
Останній подих зробити мушу.
Біль у грудях перебиває все,
Лечу вперед, назустріч холодним небесам.
Бездонні очі, що дивляться униз
Мовчання...
Я покинув світ життя.
ФАУСТ
Пройти усі кола пекла
Зруйнувати й знову збудувати,
Вбити себе й воскреснути на третій день
Щоб пізнати повністю цей світ.
Спробувати життя і смерть на смак
Отрути всього світу,
Й у видінні побачити інші світи,
Стати богом, створити власний Всесвіт,
Пройти весь шлях від бідняка до короля,
Який же смак має земля?!
Стати богом і рабом,
Щоб перемогти цей світ із його злом
Стати всім і ніким,
Розбити чергу власних мрій і міфів,
Щоб доторкнутись до небес,
Побачити нове життя всередині космічних сфер.
Згоріти у пекельному вогні
Й народитись із попелу у ніч,
Стати в’язнем і суддею
Власних демонів і богом,
Щоб знати ціну усім законам.
ЗВІР
Людина – хто вона?
Людина – що вона?
Звір!
Людина, не знає меж,
Іншого вона з насолодою вб’є,
Висосе кров – як майстерний вампір,
Перевертень долі – що по трупах йде!
Ніколи не знаєш, де чекати удару,
Пізнати гіркий смак майстерної зради,
Пізнати помсти, солодкий й смачний льодянець,
Рано чи пізно нам всім настане кінець!
Кохання і ненависть один й той самий біс,
Один крок із верху на низ.
Ми – цивілізовані звірі, але без страху,
М’ ясорубка доль, нам до смаку.
Солодкий смак крові відчути на своїх губах,
Конвульсію жертви та кінець життя.
Ми ділимо світ на гарних й поганих,
Суспільство людське – наче примара.
Звір, що сидить усередині нас,
Ми ховаємо його, або виносимо напоказ.
Ніжний і тендітний терор,
Красивий і ніжний аборт.
Не розгадати життя код
Всередині сидить вірус буття
Серце качає чорну отруту
Колізеї, гладіатори, звірячі клітки,
Смерть християн та червоні піски,
Де немає життя, я є тільки міф,
Що життя прекрасне, чи ми назавжди?
Кров, на долонях моєї долі,
Під шкіру насипано пуд солі
Щ роз’їсть моєї душі струни,
Отрута розтічеться по моїм венам
Все життя було лише міфом.
ХЛЕБА И ЗРЕЛИЩ!
Везде отовсюду доносится крик:
“На плошади города, головы рубит мясник!
А завтра спалят ведьму, ей отрежут язык,
Пей и гуляй народ, у тебя сейчас пир!”
Хлеба и зрелищ!Смертей и крови!
На гибель другого так приятно смотреть,
Увидеть конвульсию жертвы опять,
О, если бы вечно так продолжать!
Гладиоторы рвут глотки, друг- другу в борьбе,
Сжигают калории глядя на смерть,
И бесится вновь гордая, да тупая толпа
Она распяла самих себя!
О, если бы вечно так продолжать
И жертву на малом огне жарить и жрать!
Да! Жрать! Пить! Убивать!
Да! Резать! Дробить! Распинать!
Мы, удовлетворяя, свои инстинкты
Забываем, что мертвые встанут когда – то с могилы
Великой и страшной, огромной и мрачной
Матери что отречется от детей своих дважды
Она хранит в себе трупы своих глупых детей,
Неспособных нормально жизнь прожить
Неспособных, друг друга любить,
Чтобы потом его не убить!
Время скорби, время пожинать
Растить хлеб на невинных костях
Пить вино, из чужой крови
И купаться в чужой боязливой любви.
Война и боль - одно
Разницы нет, где любовь,
Сердце как крематорий сжигает дотла
И пепел выходит изо рта.
Рапсодию Амур на могиле сыграет
И танец безумный там спляшет,
Выпьет вино твое за упокой
И ты сгниешь в земле сырой.
Роза на могиле вырастет спустя годы
На лютый мороз, вопреки природе,
Раскроет бутон при восходе солнца,
И пепел твой к ней вернется.
БОГ
Пташка в клітці б’ється
Риба знову і знову б’ється об лід,
Серце моє поки ще б’ється
Поки ще є надії хліб.
Клітка брехні та омани
Вабить і вабить мене
На кожен крок пасток мільйони
Ноги заплітають мені.
Йди за мною!
В таємний сад
І там пес Цербер чекає нас!
Дивися вгору в холодні небеса
Зіркове сяйво вітає нас.
Життя з пробірки,
Все навпаки –
Адам і Єва,
Мої батьки.
Дивись в безодню
Як в дзеркало душі,
Там світло сяє
Всіх наших мрій.
Концтабір - замість цвіту садів
І влада страху - замість життя,
Мости спалили...
Іде війна!
Спостерігають за нами там
Куди дорога закрита нам,
Обман віків замість знання
Добро і зло – усе ілюзія.
Гей ти отам на небесах?!
Спостерігаєш?!
Спустися в пекло до нас,
Де віє холодом життя.
Ти нас створив, але вже вбив
Прокляття наше на тобі.
Тримай!!!
Життя втікає як фантом
Із наших тіл і наших душ.
Немає сенсу більше жити
Коли ти знаєш, що ти не свій
І що ніколи ним не був.
Фальшивка! Помилка!
Девальвація життя!!!
Любов – це смерть!
Любов – це попіл мертвих душ,
Любов твоя як ніж на шиї
Моєї долі та життя,
Любов твоя – моє прокляття
І це мій найстрашніший кат!
Обман, що так схожий на життя,
Туман, що зникає на очах,
Фантом, що утікає наче сон,
Ілюзія що замінює життя.
Експеримент – насмішка над життям
Тобі цікаво зверху дивитися на нас,
Як ми усі страждаємо,
Усе заради міфу
Щоби тобі назавжди догодити...
Як риби в надії б’ємося об лід
І на це смішно дивитися зі сторони,
Розбиваючи голови і ноги в кров
Я нарешті пізнав, що є твоя любов.
Твої діти, що вмирають з іменем твоїм.
БОГИ ЦЬОГО СВІТУ
Люди чекають дива від богів світу цього
Допомоги від влади згори,
Моляться, і вклоняються ним
Бо не можуть жити по – іншому.
Не розуміють що бог давним – давно помер
Бог помер, є людина,
Ми вбивали один одного у пошуках дива,
І чекали на того, хто врятує всіх нас,
Але месія так і не прийшов.
Боги цього світу, зруйнували наш рай
Саме вони нас вбивали щодня
Боги спотворили наше життя
Й на пекло перетворили усе наше буття!
Боги цього світу вмирають щодня
Подивись навкруги, і ніде їх нема…
Ми вже як зомбі живемо не для інших
І навіть не для себе,
А для того, щоб за богів мертвих вмерти.
А ВОНИ Й НЕ ПОМІТЯТЬ ЩОДЕННИХ НАШИХ АГОНІЙ
Їм все одно, що інші виють від болю.
Від болю!
Від болю!
Вмремо від болю!
За волю!
Без болю!
Світ наш розділений на дві частини
І руйнується знов і віднині.
Боги його руйнують,
Боги його вбивають.
Бог зла і бог добра,
Йде війна між ними на смерть,
Всемогутність одного заважає іншому,
А всемогутність іншого, заважає одному.
Боротьба усередині нашого розуму
Колонізація…
Все це перетворило наш світ на концтабір,
Комусь суцільне зло
Комусь суцільне добро,
Але багатьом вже все одно.
Христос що помер найстрашніший обман
Обдурював світ, який його фінал?
На хресті висів інший
А богом став другий
Над родом людським найстрашніша надруга
Його смерть пронеслася над нами фантомом,
Після цього він став нашим проклятим богом.
Одні помирають інші стають
У людському тілі богами світів,
Бо коли бог вмирав, заповіт написав
Страх до людей його всього пройняв.
Крок вправо, крок вліво – загибель, кінець
Із пекла тягнеться смердючий шлейф
Мисливець став здобиччю себе.
Кров добре змиває давні гріхи
І минуле стає прокляттям майбутніх віків,
Тінь як провалля що настигає в могилі
І насолоджується тобою на тому світі.
