Чортові ямби не лізуть в рядок,
Рима не має маршруту.
Я не можу девальвувати тебе у своїй весні
Як країна свою валюту.
Я не можу зібрати докупи думок
І якось їх впакувати,
На коробках – замок,
І внизу переплутались дати.
Я не можу зволікати чи каятись,
Не зважати на сни.
Весни птахи чекають десь
З переламаними крильми.
Сонце сиву броду місту збриває,
Миготять голоси,
Ти чекаєш? Нас збирають
По крапелинам роси.
Підірву ці міста для тебе,
Підірву твоїх подруг,
Якщо хмари з весняного неба
Не намочать порох.
І ми йдемо повільним кроком
Так, що плаче космічний болід.
Я-то думав – хоча б в нас бароко,
А тут тільки палеоліт.
