Я вас не любила. Надвечір пливуть кораблі.
Одягнена в чорне, і досі виходжу на пристань.
Вже очі прогіркли, вже плечі тонкі і тінисті
конають під вітром останніх вітрил на землі.
Я вас не любила. Я з вами на захід пливла.
Старі Нідерланди. Вже б тут і зостатись, абощо…
Й ченці, наче бджоли, кружляють навколо стола
Й ченці, наче тіні, за нами виходять на площу.
На площі туман. І я знов не дивлюся на вас,
та ваші слова мені все потрапляють під кроки.
Ви ж тільки про листя? Не час говорити, не час!
Я вас не любила. Замовкніть… Замовкніть… Замовкніть…
Ця вогкість вечірня, і рук перехрестя, і слів…
Давайте повернемось. Темно і холодно.
Осінь
напилася крові і важко хрипить у петлі,
мов змучена відьма часів Ієроніма Босха.
