* * *
Кохав мене ти? – ні! – та що поробиш;
Тебе ж я – більше, ніж саме життя;
Несправедливість в цім, бо як не годиш,
Мені одній лиш туга й каяття.
А вибір зброї? – все ж я вибираю,
Щоб зброя та ржавіла в забутті:
Вночі у мріях в ігри інші граю –
Гравці знатніші й ставки вже не ті.
Й коли світанок осяває доли,
Буджусь я в розладі зі світом всім:
З дітьми всіма, які спішать до школи,
З тим дурнем, що відраз причина – в нім.
Ти йдеш; мені ж, самотній, і світлиця
Холодна вже відтоді, мов темниця.
Edna St. Vincent Millay
* * *
You loved me not at all, but let it go;
I loved you more than life, but let it be.
As the more injured party, this being so,
The hour's amenities are all to me —
The choice of weapons; and I gravely choose
To let the weapons tarnish where they lie;
And spend the night in eloquent abuse
Of senators and popes and such small fry
And meet the morning standing, and at odds
With heaven and earth and hell and any fool
Who calls his soul his own, and all the gods,
And all the children getting dressed for school . . .
And you will leave me, and I shall entomb
What's cold by then in an adjoining room.
