Якось незвично лукам в галасі вечоріти.
Сцена, дроти, намети – місто везуть сюди!
Тихо туман єднає з димом багаття літо,
Чисто звучить в долині нота тонка води.
Як же тут пахне сіном! Як тут очам просторо!
Ніч просочилась всюди, ніч затопила сни.
Скибку твердого сиру місяць от-от повторить…
«Хто хоче чаю, люди?» - тільки комусь гукни.
Обрій столітній – той же, луки, густі, кошлаті,
Поміж дерев стежина, ніби змія, вляглась…
Я придивлюсь до всього. Може, воно говорить.
Може, і я почую те, що малий Івась.
