Ну що тепер мені відповіси?
Гірчить вода, і хліб глевкий та кислий,
і небо сіре, клаптями нависле,
і дні бредуть – старі бездомні пси.
Усі слова тепер такі малі,
бо осінь прийде, слова й не сказавши,
та пожене по викошених пашах
рудих і сивих вільхових волів.
Вони підуть по вигаслій траві -
аж заніміють і вітри, і птахи,
що аж земля, безсила та потахла,
засне в корінні мерзлих яворів.
Тому мовчи, мовчи, мовчи, мовчи…
Дотліємо сухим торішнім листям,
допоки осінь, ладна і речиста,
не пройде у кривавій опанчі.
