© Оксана Суховій, 12-08-2012
|
Ось бубон той, ось той горіх,
що за ніч виріс коло шатер,
і ніч бреде – стара, як мати,
з важкими відрами гори.
За нею духи, мов коти,
за нею і вітри, і ватри,
тим чотирьом, що йдуть на страту,
вона не в силі помогти.
Бо вже найменший змок і змовк,
іде, не бачить і не вірить,
що сніг на нього ікла шкірить
та завиває, наче вовк.
Його тремтіння молоде,
його душа – тонка, як липа,
під лезом гілочкою схлипне,
і тихо на сніги впаде.
Піду, як розійдеться дим,
піду, лиха і вирлоока,
над ним труситися, допоки
уся не витрушусь над ним.
Й зостанусь там, у вишині,
аж поки з нетрищ розсохатих
назустріч вийде чорна мати
і кине відрами об сніг.
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|