Він виростає із мене, мов чорний падуб,
Тугими стеблами переже стан, плутає коси,
Він пахне мною, ядром мускату, Господнім садом
Отим предвічнім, де із любові родились зносини.
А я іду поміж каміння, що т’че молозивом,
І надвечір’я хрумкоче сонцем, ковтає днину,
А він за мною, а він із мене – і ми під Бозею,
що краєм ока за нами стежить і місить глину.
…І виріс дуб – з мойого тіла, із його соку,
Стоїть прекрасний, на темнім листі – зірок волога.
…Він ще в мені, я вже у ньому…
А в нас під боком
Сади Господні позеленіли, як руки Бога.
