Східцями вгору… Вдихну нерухоме повітря.
День зачаївся і тихо назовні один,
Поки огляну минулого часу пюпітри,
Поки занурюсь у цю не-зворотність годин.
Хто ж тут горіхи? Та ну його! Вже полетіли -
Глухо тріскочуть, старезний пригадують ритм,
Б’ються об церу газет-партитур пожовтілу,
Падають-падають в пилу старий оксамит.
Раптом стихають. І тільки батутою промінь
Лине та губиться поміж засушених трав.
Східцями вниз утікаю в теперішній гомін,
Поки його той пригнічений спокій не вкрав.
