Хвіртка схожа на розсідланого коня.
По один бік калюжа – напийся.
По другий бік стріха – наїжся.
Та не їсть хвіртка, не п’є.
Тільки крутить хвіртка головою
супроти пташок –
гніздитися їх загукує.
Не летять, не слухають.
Їй би оце в ковбаньку піти –
покачатися, покупатися.
Та мертва хустка на стовпичку
не пускає її.
Ходи, каже, хвіртко,
блукай, каже, хвіртко,
навколо мене.
А коли хто ступить до тебе,
коли хто тебе одчинить –
убий його, хвіртко, копитом.
А як не вб’єш –
я тобі споришу не дам,
будяків не дам,
блекоти не дам.
Пасеться хвіртка,
до стовпчика припнута,
та й наслухає,
коли вже то білий пташок
розв’яже дзьобиком
мертвий вузол,
летячи на далеку-далеку воду.
