в кімнаті, де стіни дзеркальні
я бачу себе удвічі детальніше.
тепер мене дві -
розмовляємо про погоду,
дощем умиваємось.
я - та що з"явилась першою,
пропоную собі другій триматися поруч.
повертаємось спиною до дзеркала
і бачимо ще одне -
тепер нас четверо.
ті дві мене, що з"явилися щойно,
так на нас схожі як і краплі дощу,
що змивають фарби із рук.
і ми всі стаємо чорно-білими
як на старій світлині.
взялись за руки і танцюєм.
дощ все ще змиває наші фарби
і ми все більш стаємо однаковими,
і я щоразу забуваю себе
яка я?
в дзеркалах всі однаковісінькі
не розібратись - рухи ідентичні.
я панікую, але тримаю за руку когось
піднімаю очі і бачу, що це я
одна із них.
нарешті мені стає затишно,
дощ пройшов повз нас
і ми всі четверо дивимось в дзеркало
нас тепер аж вісім.
надто багато, щоб витримати -
у нас же єдине серце на всіх.
я посміхаюсь, але не можу стримати тремтіння:
зі всієї сили розбиваю дзеркалА
тепер залишилась точно сама.
не вистачає найбільше дощу,
щоб змив кров із порізаних скалками рук.
