ти білий і світлий
я темна і тепла мов яма
зима надаремно в заметах викопує гріб мені
на весну я знов мандруватиму цими краями
стрічаючи лиця з тобою такі неспоріднені
цей азимут віри – невиспаний промінь зірниці
який уривається десь на під’їздах до Сихова
отець твій і бог твій – це дві несумісні різниці
отець мій і бог мій – навіки роздвоєна психіка
у парковій тиші гіркій ніби чаша цикути
за плечі хапають мене обліпихи-напасники
під корінь підрубана мрія тебе повернути
та з пня іще й досі ростуть її пафосні пасинки
рядки моїх віршів бліді наче втомлені нерви
очікують зміни разючої і докорінної
а поки в нікуди ведуть безперервні маневри
і слід мій беруть мов собаки невтомні Еріннії
я вірю що вирулю з трансу і втраплю на трасу
дорогу місцями полатану часом порепану
а поки – ні зірки
ні божого гласу ні спасу
лише невтамована спрага перетину
2011-2012
2. ***
надто стиснений біль
вибухає як наднова
значить нічого гратися правдою в переховини
я коваль що спроможний кувати лише слова
я у долі в руках
і богом волосся моє пораховане
декомпресія краще відчутна
коли залягає тінь
коли скачуть лихі планиди у вікна нам упирятами
ми не можемо вийти за межі своїх тяжінь
нас створили такими летальними апаратами
2010
3. ***
ці дороги лежать крізь пітьму й потоп
можна дихати лиш зябрами
що з тобою лишилося – вже оффтоп
бо від мене навік забране
компромісу напевно вже не дійти
розумію всіма фібрами
намагаюсь тебе не зненавидіти
прогортаючи все вибране
між глухими лакунами кілька слівець
відчуття відняло начебто
та який же у світі такий писець
перепише тебе начисто?..
незворотні дороги шляхи путівці
і куди не зверни – у вир вони
моє серце в твоїй байдужій руці
із контексту живцем вирване
2010
4. шляхи на ватмані
любов не говорить тирадами дутими
любові підчас важко слово вичавити
годі
давай про це просто не думати
бо можна відмовки напам'ять вивчити
контакти виснуть як файлообмінники
поштовики розсилками живляться
життя триває ростуть племінники
і діти чужі у долоні дивляться
і ось коли день до зорі вечірньої
знов доповзає ногами ватними
я чую як спів у душі вичікує
креслить надія далекі шляхи на ватмані
2011
5. садочок фребля
собори на давніх майданах неначе ростуть з-під землі
і зливи змивають потроху крихку барокову міць
у цьому дорослому місті дорослих нема взагалі
воно величезний дитячий садок до мільйона місць
ми ділимо в ньому шафки квартир і пісочниці установ
отримуємо кишенькові за договором підряду
в пластмасових місткостях варимо лялям нашу любов
з квіткових пелюсток гуашевих фарб і словесного йаду
дуріємо з жиру або коли прориває греблю
а потім докупи збираємо скалки горщиків битих
а потім виходим зі старшої групи закладу Фребля
лишаючи речі та фото свої випускні на плитах
лишаючи мрію смішну дотягти до суботи
відчути блаженство канікул і батьківської руки
а потім на цих місцях традиційно ростуть собори
чи банки як стало модно в останні роки
2011
