* * *
В гучної пісні кубок золотий
Всю нашу пристрасть виллєм; сплівши руки,
Хай сплять коханці інші без принуки –
Не ми; відлуння світу всього лий
У нього, весь шаленства буревій,
Стрічань блаженство і відчай розлуки,
Й душі зворушення, і серця муки,
Щоб ще хмільнішим утворивсь напій.
Лишень співця жде лютня; хай жалі
Леліючи, зітхає тільки, схожий
На будь-кого в німій дрімоти млі.
В любові ж вись така, що їй не гожі
Гілки найвищі: плід, що на землі
Його знаходить кожний перехожий.
Edna St. Vincent Millay
* * *
Into the golden vessel of great song
Let us pour all our passion; breast to breast
Let other lovers lie, in love and rest;
Not we,--articulate, so, but with the tongue
Of all the world: the churning blood, the long
Shuddering quiet, the desperate hot palms pressed
Sharply together upon the escaping guest,
The common soul, unguarded, and grown strong.
Longing alone is singer to the lute;
Let still on nettles in the open sigh
The minstrel, that in slumber is as mute
As any man, and love be far and high,
That else forsakes the topmost branch, a fruit
Found on the ground by every passer-by.
