99-го вересня
був понеділок
день, як відомо, важкий.
і пташки
так хотіли податись
геть від цього хаосу,
бились в шибки,
сновигали зигзагами
за вікном,
боячись
відлетіти,
плачучи
своїм молоком,
що здавалось
до біса безглуздим.
світло було на диво яскраве
ясно жовте, прозоро свіже.
час втомився,
знемігся, спинився,
утворив округлу калюжу,
стікаючи
краплями з пальців.
в підозрілому небі
літак
вимальовував знак
диявола.
99-го вересня
ти повернешся.
перевернеш
святі небеса,
і роса
обернеться дощем.
відтак
це буде знак,
що дозволить
цій втомленій осені
нарешті піти.
поспіхом знайти
порожню кімнату,
щоб оплакувати
над собою наругу.
зняти напругу,
щоб убити
бажання
поділитися
з кимось цим болем,
щоб не напитися,
не захопитися алкоголем.
і нарешті випаде сніг,
і їй буде блаженно приємно
на санчатах
з'їхати
з глузду.
