Отак сідав в безтямі місяць
На совість змучену мою
На плечі звабленому світу
Складав занедбану тугу.
В імлі ранкових мрій високо
У аурі казкових снів
Занадто глибоко, глибоко…
Ти повзать ницістю звелів.
І я повзу, як та змія потворно,
Пилюку злизую за всіх
Побожно часом і безбожно
З сльозами та крізь сміх.
Шиплю, плююся ядом …
Гидко.
Солодкий біль у пестощах гріха
Бо мій покинутий Владика
Вже не дає у любощах тепла.
Отак сідав в безтямі місяць
На вибілену совість край вікна
На втіху Твому світу
Де Ти не сам і я вже не одна.
В імлі ранкових мрій високо
У аурі казкових снів
Облюблений Владико
Навіки мій. І вже не зимно
З любові тої що Твоя
Бо я навік єдина,
В люстерку Божого вікна.
