перев’яжи-но журбото так очі мої
смоляною візерунчастою стрічкою
виїж-бо жар з хліба безбатьківщини
вискубуючи серце його зі спокою
в підґрунті дикому
доки вистигне піч виспівай ніч люттю
вимаж сажею по закутті, де піт крижаний
на чолі мого бога в світлі й бутті лютню
грай, щоб ті струни жили тягнули
й жили в ній
по ударах вечірнього дзвону поллє
по столах в постолах по апостолах
уволю пахущий відвар зір що в жовтих
полях зійшли
