У моєї сусідки під ліжком сховано ляльку вуду.
Вона думає, я не знаю – а я знаю…
Серед ночі вертає з міста, пів-дому будить.
Прослизає до спальні – звичайно ж, лягає скраю.
Простирадла шовкові нахабно до тіла липнуть,
і від того вона сьогодні така самотня.
Заперечує сенси, ретельно тамує схлипи.
А мені до зарплати зосталась остання сотня.
А мені ще квартальні звіти… мені би її проблеми.
Це життя, дитинко – у нього недобрі жарти.
Попід вікнами безпритульні здіймають лемент,
і на тумбочці щулиться плюшеве ведмежа.
Загортається небо в жалобні тонкі вельОни,
крізь муарову тишу розставляє між нами точки.
Та нехай ми оточені… нехай ми навік полОнені
Я не можу не чути як груди її хлюпочуть.
Я не можу без неї дихати – майже не маю права
У моєї сусідки погані звички і гарна шкіра.
ЧерговОго коханця під три чорти вона відправила…
Я б напевно її любила – якби вірила.
