Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2698
Творів: 51622
Рецензій: 96045

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 33371, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '18.116.27.225')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Поезія Критика та аналітика

АНОНІМОВА ШЕВЧЕНКІАНА Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. Тарас Шевченко «Гоголю»

© Саландяк Я Анонім, 25-06-2012


Я Анонім: Оксана Забужко – “ШЕВЧЕНКІВ МІФ УКРАЇНИ”

Лист Оксані Забужко
( через газ. «Голос України». Скорочений варіант. )

...Отже, щодо Вашого « Шевченкового міфа...». Я буду ще його перечитувати зі словником іншомовних слів, а головно самого Шевченка. Перше ж натхненне ( і, звичайно, поверхневе) прочитання раптом викристалізувало усе моє дотеперішнє розуміння Шевченка в конкретні поняття. Усе це підсвідомо уже було. Начебто нічого нового, але раптом воно виявилось уже не мерехтливим фантомом свідомості, а реальними стовпами, що підпирають українське небо. Я, нарешті, дошкандибав до них і доторкнувся. І виринуло в пам’яті Антоничеве: «Мистецтво не відтворює дійсности, ані її не перетворює, як хочуть другі, а лише створює окрему дійсність». З цієї точки зору мистецтво ― міф, і Ваш « Шевченків міф...» теж міф.
Але давайте підемо по другому Гегелевому колу ( заперечення заперечення): мистецтво, створивши окрему дійсність ( надреальність ), відтворює і перетворює дійсність ( реальність )!..
Я насправді хотів сказати: з усіх Шевченкових автопортретів « Шевченко і байгуші», а з віршів « На великдень на соломі » :
...
- Мені мати куповала.
- Мені батько справив.
- А мені хрещена мати
Лиштву вишивала.
- А я в попа обідала, ―
Сирітка сказала.
― завжди ( з першого мого свідомого прочитання Шевченкових творів) були ключем до його « міфа ». Ця слізна, зубоскрежетна нота прозвучує (бринить)
через отой міф і є його силою.« Важным и пожалуй необходимым компонентом истенной молитвы у подвижников почитался дар слез». В.В. Бычков « Малая история Византийской эстетики». Киев « Путь к истине» 1991 ст. 112.
Отже, « Шевченків міф... » ― молитва слізна.., а ті сльози ― то не « жива і мертва вода архаїчних міфів...» – «гіпотеза про живу і мертву кров » , а слізна вода християнської доктрини. Ви зазначили в « ... міфі...» « як таку, що заслуговує принаймі на глибше дослідження» О. Забужко. « Шевченків міф України », всі цитати ст. 135.
16 березня 2003


ГАЙДАМАКИ
( роздуми про долю і фундаменалізм)

Давні і протирічиві чуття, завдячуючи відомим « спробам...» вельми поважної Оксани Стефанівни Забужко, ринули на поверхню бурхливим потоком, і годі їх погамувати, і годі викласти їх логічно на папері. А ще й уся нинішня дійсність на давньому тлі загальної невеселої картини, та ще й сьогоднішні спроби стоптати вершину генія Шевченка до рівня посередньої, а то й бульварної літератури (потуги Бузини...) спонукають говорити, сперечатися, кричати, насамперед, до українця ( не різати ж його ж насправді, як Гонта своїх дітей в «Гайдамаках»). Але що то є « Гайдамаки»? І як вони стикуються з реальними гайдамаками всієї української недержавної історії?
Отже, сльози клятвенні під скрежет зубовний – сльози, пролиті українцями при читанні, цитуванні і декламуванні Шевченкових творів, ніким не міряно, та й не маю за мету далі плакати чи виміряти їх кількість... Не слізьми меланхолійного українця вилилось оте реальне гайдамацтво. Головним запитанням є: чи закликав Шевченко до тої крові своїми творами? Закликав!
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу...

І готовий був в пеклі чекати того часу!
...а до того
Я не знаю Бога.

І начебто дочекався!
Волю окропіте.

І йти б йому вже «до Бога молитися», та... Та несло « у синєє море» більше українську кров, а « вражою злою кровю » окроплювало кожен раз нашу ( українську) таки ж неволю... а коли « та воля » впала несподівано нам на голову, то вже українців не залишилось, чи що? А в тих решток свідомого українства, що сьогодні пробує духовно виживати у власній, не своїй державі, уже нетерпеливо та все настирливіше вимагають інші давнодержавні народи покаяння за все те гайдамацтво... Чи то поляки за західно-українські події кінця сорокових років 20 ст., чи росіяни, чи німці, чи євреї... не розумію навіть за що і про що. А оте гайдаматство ( як явище), сьогодні вже є проблемою глобальною, світовою під назвою – фундаменталізм. Але чомусь нікому в голову не приходить думка штудіювати Шевченкових « Гайдамаків », знімати кіно та робити висновки... А все ж то державні – великодержавні народи ракетами та бомбами, насильством та гвалтом ( росіяни в Чечні ) уже гвалтовану, віками не державну націю... І так триває давно, довго, вічно?
Авжеж розумів Тарас, усвідомлював, що то буде гріх – гайдамацтво! Пан або пропав! І спонукав нас до самопожертви. Текла кров і ворожа, і невинна. Був гвалт і були сльози, було всього. Здавалось би, в минулому той жах. Але що є минуле? Воно буде тривати до тих пір, аж поступиться сьогоднішньому трепетному і тендітному і затвердне, утвердиться й змінить нашу долю, хоч би так, як ото долю єврейського, віками бездержавного народу, що взявся за «свячені» почуття... І вже вони державні, і вже ж то... « фундаментальний іудаїзм» надихає « ісламський фундаменталізм» на гайдамацтво... але це вже постулати загальної теорії абсурду.
То що ж Шевченкові « Гайдамаки» - заклик до ножів, що вибухав гайдамацтвом реальним ― розбиванням голівки польського немовляти об одвірок ( найближчий у часі прояв – кінець 40- вих 20 ст. )? Не знаю, чи був натхнений той гайдамака Шевченковими « Гайдамаками», але точно знаю, що перед тим під час так званих пацифікацій його було принижено: побито до крові привселюдно шомполами державного польського війська і озлоблено до безумства... Але ж?
Читаючи « Гайдамаки », плачеш над долею українця, і жида Лейбу жаль, і невинно убієнних, і навіть винуватих, та й самих гайдамаків...Читаючи Пушкінового « Мідного вершника», чи заплаче хто над долею спаленого, згвалтованого Батурина?
Хтось плакав, читаючи « Гайдамаків», хтось, скрегочучи зубами, набирався твердості духу, а хтось, не читаючи нічого взагалі, робив свою чорну справу...
Але сьогодні, зараз, в дану мить важливим є запитання: чи наступило вже сьогодні? Чи ми вже маємо Україну, і наш Тарас пішов до Бога молитися і від- тепер жодного нашого гріха, вчиненого в боротьбі за державу, не візьме на свою душу!?
27 травня 2002 – 14 березня 2006


Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Що до форми опублікованого...

© Саландяк Я Анонім, 25-06-2012
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.029660940170288 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати