Вечірній степ, останній потяг,
Гарячих маків ураган.
Немов радар, дебелий сонях
Забратись хоче на курган.
Піду я в бік від залізниці
Через поля аж до води,
Де ловлять рибу зі стариці
Горбаті верби, як діди.
Де у гарячому серпанку
Цвіте солодкий молочай,
Де степ заварює щоранку
З пахучих трав зелений чай.
Тут зовсім рідко ходять люди
І не гуляла дзвін-коса.
Блищить вогнями, як на блюді,
Цнотлива райдужна роса.
Бринять струмків зелені кобзи,
Пирій доріжки простеля.
І так завзято гнуться лози,
Що аж підстрибує земля.
Рипить обвітрена дорога
В несмілім відблиску зорі,
І йдуть до неба, як до Бога
Тополь зелені ліхтарі.
