|
|
| Авторів: |
2698
|
| Творів: |
51558
|
| Рецензій: |
96010
|
|
|
|
Код:
|
|
|
Ошибка при запросе:
INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 33351, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '3.144.116.195') Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed
|
Художні твори
Поезія
Зодіакальний вінок катренів
|
|
|
| © Микола Цибенко, 22-06-2012
|
М И К О Л А Ц И Б Е Н К О
СВІТЛО-ТІНІ
ЗОДІАКАЛЬНИЙ
ВІНОК
КАТРЕНІВ
СІЧЕСЛАВ
2012
І
Від березілля Овен очманів,
Хоч продавай вже зайвого кожуха,
Бо жарко так в зимовому вбранні,
Неначе панцир стискує задуха.
Причина інша: ген, у далині,
Іде Вона – ошатна чепуруха,
Дрібненьким кроком йде, без метушні,
І тільки вгору, на сторожі, вуха.
Загупав степ у скроні молоді,
Мов дзвонами, осібними серцями…
Замовкло все… Лиш поспіль загудів
Далекий обрій грізними Тільцями.
ІІ
Далекий обрій грізними Тільцями
Наповнився, рогами тисне зло,
Воно ж пищить і не дійшло б до тями,
Але вже щось Тільців відволікло.
Немов у пекло, в котлован, до ями
Громаддя тіл раптово потягло,
Внизу від них – почервонілі плями,
А зло потворно морщило чоло.
Добро і зло кінчаються кордоном,
Шукай межу від голови до п’ят…
Тільці завмерли, бо для них заслоном –
М’яка, цнотлива усмішка Близнят.
ІІІ
М’яка, цнотлива усмішка Близнят
Вагу подвійну і подвійну силу
В собі тримає. Цей дуумвірат
Здолає прірву й гору крутосхилу.
Коли подвійна сила, мов набат,
Гуде в тобі – клади під важіль брилу,
Щоб зрушити престол, на котрім кат,
Під рев рабів штовхай його в могилу.
Прогнавши геть подвійність самоти,
На захисті рабів і небораків
Знайди свій шлях до світлої мети…
Повзти назад – прерогатива Раків?
ІУ
Повзти назад – прерогатива Раків?
На дні не видно небо грозове,
І поміж різних поглядів та знаків
Хтось нерішучість гнучкістю назве.
Канонів суть – немов тверда кульбака,
Вона крива, поняття теж криве…
Куди ж прямує істина-коняка?
Ніхто не знає. Мудреці?... Сливе…
Рушійна сила часу неодмінно
Черговість змін призначить, мов укол.
І свисне Рак: – Потрібні переміни!
Дійшла вже черга Лева на престол!
У
Дійшла вже черга Лева на престол!
Природний вибір, те, чого шукали,
Бо Лев є Лев – у владі знає толк,
А влада є, то знайдуться й васали.
Вони поспішно створять ореол
І ланцюги приміряють недбало…
А що ж низам? Залишена юдоль?...
Чи в Лева честь виводити хорали?
Не збіг обставин – вічна суєта,
Вона накреслена, призначена навмисне,
Вона завжди корисна і проста,
Корисна всім, та й Діві теж корисна.
УІ
Корисна всім, та й Діві теж корисна
Увага тих, хто розуму сівач,
Без них людина кожна беззахисна,
Без них людина – в темряві блукач.
Людині зло – це скеля прямовисна,
Силач її здолає чи ловкач,
А Діві що – їй радість груди тисне,
Душа бажанням повниться, хоч плач.
І блиск очей, дугастих брів принада,
І ніжність губ, мов котиків лози,
Кохання прагнуть, щирості, відради…
А хто їх зважить? Може, Терези?...
УІІ
А хто їх зважить? Може, Терези:
Ті вчинки наші, наміри мінливі,
Котрі подібні діям комизи,
Правдиві часом, інколи – шкідливі.
Глибинність дум, де витоки сльози,
Сховалися у нетрі мовчазливі,
Щоб там собі створити образи́ –
Поштиві, доброчинні, святобливі.
І тиха радість викличе сльозу –
Розчулену і сповнену подяки
За ту гармонію… Але вже поблизу
Від Скорпіона тягнеться жаляка.
УІІІ
Від Скорпіона тягнеться жаляка,
А що чекати – складнощі такі,
Адже за сонцем послідовно – мряка,
Окрім солодких ягід є й гіркі.
Доцільність у природи – як відзнака:
Комусь дарує ноги надпрудкі,
А он під панциром вікує неборака,
Ховає інший пазурі цупкі.
Тож кожному, звичайно, за мірилом:
Тобі – спочатку, а тому – з кінця,
А третього – розправить тільки крила –
Сягне стріла самітника-Стрільця.
ІХ
Сягне стріла самітника-Стрільця
Того, хто зрадив, зрадив непростимо,
Можливо, за готівку з гаманця,
А чи за чин, обіцяний значимо.
До брехунів пошле свого гінця
Та тятива, аж бринькне невловимо;
Нехай негідник жде свого кінця,
Бо суд летить у часі невмолимо.
Чи «так», чи «ні» – Стрільцю чекати вічно
І сумніви розтануть, наче сніг…
Стрільцю назустріч йде непересічно
Швидкий на розум, жвавий Козеріг.
Х
Швидкий на розум, жвавий Козеріг,
І не позбавлений везіння певно,
Долає прудко плетиво доріг
Та слово друзів слухає душевно.
Комусь зарадив, вчасно допоміг,
Чужій людині усміхнувся кревно,
Від помилок, можливо, застеріг,
Бо досвід свій повідав дуже ревно.
І тільки сам шукає, наче скарб,
Людину ту, що в мріях вже леліє,
Котра навіки залишає карб…
Чи це не ти, мінливий Водоліє?...
ХІ
Чи це не ти, мінливий Водоліє,
У сумнівах відшукуєш мету?
Яка із рис тобою володіє
І як долаєш вічну суєту?
У тих, хто вчиться, думка не міліє,
Дає наука світлу ясноту;
Плекай же, Водоліє, мов лелії,
Букет ідей прекрасних рясноту.
Тоді відступлять сумніви незвані
І суєта відчує власний штиб…
Сказав же хтось: купається в нірвані
Ковбаня тиха безневинних Риб.
ХІІ
Ковбаня тиха безневинних Риб,
Добробуту і спокою притулок,
Здобутки має, має безліч хиб,
Щоб все пірнуло у м’який намулок.
Коли б ви знали, знали ви коли б,
Що поміж трав, покручених цидулок,
Сховала доля ваше щастя вглиб
І кожному – в окремішній провулок.
Весна і вам безмір’я подарує –
Засяють всі провулки у вогні…
А там, на кручі, мов позбувся збруї, –
Від березілля Овен очманів.
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
|
