десь там за пилюгою за городами
де гострий вітер залягає в тінь
колись душа до берега виходила
а їй назустріч без страху і подиву
тонкий мов сніг і дикий мов смородина
виходив жовтий аж медовий кінь
аж перепелля в зелах ворушилося
чамріло явориння й вороння
душа стояла з рукавами білими
де човен спав засипаний пагіллями
де шкірився порожньою могилою
на неї й на медового коня
і млосно пахло водяними грушами
були далеко хати і вогні
чиясь рука із голкою незрушною
рукава білі без жалю заюшила
всіма тими задушеними душами
що покотом лежали у човні
душа втікала на стемнілі вулиці
душа була байдужна і легка
та щось несла у згорточок зіщулене
до полотна вже намертво притулене
що бджоли сонні вилітали з вулика
що бджоли їй сідали на рукав
