"Здавалось – той вогонь давно у серці згас,
Ваш погляд – і воно забилось, як шалене!
Ну як же я без Вас, ну як же я без Вас,
Ну як же я без Вас, і як же Ви без мене?
...
І голос хриплий став, і ноги ніби з вати.
...
Цей вихор почуттів, і сподівань, і мрій,
...
Обличчям би пірнув у кучері оці,
...
А почуття п’янить, хвилює як вино,
Я знав що спалахне, горітиме, не згасне."
(Іван Гентош)
Здавалось - той вогонь давно у ватрі згас,
Дивлюся - та не згас, а розгорівсь шалено!
Ну хто ж туди налив, хто хлюпнув в неї гас?
От лиш узнаю хто, отримає від мене.
Горить та ватра вже не знаю скільки літ,
І хмиз спалив я весь у ній і стільки лісу,
Не знаю лиш кому за те складу я звіт
І скільки ще вона горітиме, до біса.
Лиш загашу її – а вихор налетить,
Роздмухає, втече – і як його назвати?
Я сам ледь не пірнув у той вогонь на мить,
Та побоявся все ж, бо ноги ніби з вати.
Піду й нап’юсь вина – а що ж його робить?
А з пляшки рештки всі я увіллю у ватру -
Нехай вона горить, а я втікаю геть,
Не хочу більш нести із нею поряд варту.
10.04.2012
* Джерело: Іван Гентош "романс " Як же я без Вас... » (http://maysterni.com/publication.php?id=76364)
