Поки дівчина-птаха поширює геро-Інь,
А тобі, як на те, вкрай бракує героя і Яну
(…і підводиться безсмакОво, і йдеться тьмяно,
Що здебільшого ти лежиш і вдаєш півтінь),
Перевір всі замки на дверцятах цієї клітки
(Звісно ж – внутрішні, звісно ж – всі тридцять три і куприк)
І згадай, що ти – глина, в яку закохався скульптор,
І згадай, що ти – глина, яка береже відбитки…
Без героя (чи -їні), у русі чи непорушна,
Ти однаково надподія для здатних чути,
повсякденно-святкове, незграбне, невмите чудо,
навігатор краси, видатна трансцендентна ружа…
Ти однаково най… серед цих приміських богинь,
Хоч лежи і вдавай, хоч лижи і вдихай підошви
Тих, хто щемно вимарює бути в тобі найдовше…
Бо підсісти на тебе – страшніше, ніж на геро-Ін(ь).
