Серед зв'язок клубком в горлі тісніє крик,
Та настала пора, і тут вже кричи, не кричи.
Лиш потім хтось довго не зможе забуть,
Як, хитавшись, бійці об траву витирали мечі.
І як плескало крилами чорнеє плем'я ворон,
І тремтіла рука у того, хто лишився жить,
Як сміялося небо, а потім притяло язика.
І раптово у вічність враз перетворилася мить.
І горів захід сонця погребальним вогнем,
І зірки поглядали з хмар очима вовків.
Як, лежали навзнак, ті що відійшли в ніч,
І як покотом спали живі, не бачачи снів...
А "життя" - тільки слово, є лиш любов і є смерть...
Гей! А хто буде співати, якщо всі будуть спати?
Смерть варта того, щоби жити,
А любов варта того, щоб чекати...
