Бути від тебе так довго так далеко,
перетворивши життя на чекання,
надіятись, вірити, мріяти
що ми одне одному треба
(бо інакше - для чого?…)
І той незбагнений сенс,
що крутить часом,
наші душі вистроюючи у
ще незнаний інтервал.
Найдивніше, що ти
завжди поруч,
але тут нікого…
Хто біля тебе, любий?
Якби я могла
одразу
сказати про
все що маю для тебе,
якби ти міг розпізнати
усі приховані смисли,
тоді б не розгубились ми
у просторі
так само дивно
як і знайшлися,
не тримали б так міцно
як ніколи
одне одного
так довго
так далеко…
