Ця облога триває зиму довжиною в кілька століть.
Замітають сніги поля на моєму штандарті.
Дотлівають вогні. Догризає залізо іржа
І під шкіру вповза. В білі сни вирушає варта.
Я цей світ випробовував стрілами і списом,
Я від нього оборонявся кінним і пішим.
А тепер зупинився світ. Я вмерзаю в лід,
І так дивно – вслухатись у сиву холодну тишу.
Під заборолами не розпізнати облич:
Я поцілив у серце – та не мені володіть ним.
Замітають руїни сніги… Серед тих, хто поліг,
Я тебе упізнаю за кольором крові блакитним.
