у сутінках являлись дивні силуети
сади просили злив - отримували попіл
в осінніх подорожніх доживав останній опір
і на зізнання залишалося два сети
крихкі слова і поцілунки на порозі -
холодні клавіші по струнах ретроспекцій
слова летять: ані фригідності, ані ерекцій
прості слова, мов залишки корозій
і вчинки - вже не вчинки, просто роси
у тих світанках, захмілілих й непрозорих
але твої слова - несказані на жодному порозі
ще жодним жестом не випрохують покори
ще жодних драм: ні спади, ані злети
ніяких спраглих губ - одні німі прохання:
"Побудь ще трохи... вже не перша й, мабуть, остання
у цьому ранку, що дарує нам два сети".
