Сльози, яких не буває,
зтікаються десь у середину,
і там залишаються,
вкриті буденністю, -
про них забувається,
вони ж не вщухають - в'їдаються,
вони - розтікаються, -
сльози, які не проплакані.
Серце так хоче бадьоритись
і радістю з себе зливатися,
і хоче, і може - бо тішиться,
йому все позвідане - повністю -
і з теплим обгорном розкриється
простору думки і спокою.
Ми вийдемо - і не забудемо.
Любитимо - наче осяяні.
До неба повернемось - позовом.
І станемо жити - людиною.
Наш всесвіт такий не проплаканий -
Його ще не встигли задіяти.
Ми серцем його розуміємо, -
Словами його забуваємо.
Серце і сльози - розлучені.
А так не буває.
Хто в розгомін серця вслухається -
той стримує сльози надією.
