Самурай Рюноске приходить, коли тонкослізна весна
Ріже очі недосконалістю світу й роз’ятрює рани.
І приносить у пригорщах вишень пелюстки, і каже - мала, не плач,
Що життя бува тонше, ніж лезо моєї катани.
Одягни кімоно темно-синє, аби прослизнути в ніч,
Прихопи саке й кілька давніх любовних історій -
Щоби вистачило на двох. Бо і місяць сьогодні – на двох:
Половина світла мені, тобі - половина чорна.
Найдостойніший мій супротивник – це любов,
І любов – найпідступніший твій оплічник.
...Хай нічого не вийшло – не переймайся, мала.
Все одно після нас залишаться тільки вишні.
