Горою лисою шумів старий осот,
завис червоний місяць у гіллі лякливо
заклечаний омелою, стуливши рот
загусло вітер вив гніздо у спраглій дива.
в берези коси ледь тремтіли, біле тіло
достигло світло_ болем, відчаєм медунки
від млості ночі кволе горло заніміло,
меди густі прозріли гірко-пряним трунком.
єлеєм щедро мащені уста спроквола
шептали заклинання дивні в сонній тиші,
її зіниць зелених повні глею кола
просили сили і його колишнього…
а за плечами крила розбивали морок,
уста скипіли соком перестиглих вишень,
доспілі зорі кидала притьма в подолок
і піднімалася у леті вище, вище…
і тоншали у висі срібні тіні,
бриніли чаром вії,
в серпанку місяця гойдалася горілиць
і вихором несла_ кружляла ностальгія
душа її мала прорвалась до зірниць…
_______
природа юна, нага без чуття провини
наївно жажде першого гріха
і всотують вогонь жаги аквамарини
небес – неозорима цілина.
