"Він повернувся" –
на цьому кадрі стихає музика, тло темніє,
світло прожектора вихоплює – «хап!» – тіло у натовпі,
веде його,
ніби по місячній доріжці,
по цій осінній_аж_нереальній алеї –
до неї;
вона
плете із кленового листя віночки – пливуть за водою,
мовчить недоречно (неґречно), вчиться бути нарешті собою,
сни пригадує – як у них_золотих – півжиття блукала,
ткала і розпускала,
ткала і розпускала,
тка
ла,
ех, чернетка життя покреслена...
літер причинна кар-діо-гра-ма....
вона –
біжить, як ріка, до нього,
а донька – навперейми –
за поли ловить зі сну – "мама...",
маківка голосить,
горить
у її нічному волоссі,
а вона говорить до нього,
до себе говорить
досі:
«Досить».
Режисер-оператор, художник і каскадери відводять очі, курять, тягнуть резину…
Вже пополуднє,
Алея довга, як невідомо що,
Він пройшов лише половину,
Глядачі позіхають,
тиша, як миша, летить безголово у шпарку –
Шусть! –
шпарко.
Світло згасає, зачиняються двері –
І –
Химерний твій світ, Господи, із усіма ділами…
"Він повернувся" – вуаля, кінець першої серії…
А другу – «Вона упізнала» – дивіться опісля реклами.
