Мені услід дивитимуться квіти,
І трави балакучі, і ліси.
І пташки, ці співці несамовиті,
Здивуються й замовкнуть від краси.
Мені услід дихання яблуневе
Пошлють зігріті весною сади.
Зірки наповнить сяйво кришталеве,
Що стане оберегом від біди.
Я буду йти вперед. Туди, де світло.
Мов Симоненка впертий пішохід.
І про моє життя не скажуть: "Зникло",
А скажуть "Залишило вічний слід".
І через двісті літ мої нащадки
Захоплено поглянуть на портрет...
Нехай лишиться псля мене згадка.
Нехай лишиться по мені секрет.
