Ліс стоіть супроти ночі, чорніший ночі.
Ліс –пророк, ліс - патріарх, ліс - невмирущий…
Вогнем в деревах блисне погляд вовчий
Й примарним сяйвом зникне серед гущі…
Туман чи дим впаде на ворох глиці
В пухкий і вогкий запах смолянистий -
І стрепенуться напівсонні птиці,
Мов сни їх віщі потривожив вистріл.
Ввійти в цей ліс, ввійти в старі дерева,
Що в Перші дні висаджував Господь.
Їх сік пече, їх сік шматує чрево,
і плоть горить і плоть - уже не плоть,
а чорна мідь, а букова пластичність,
а древня мудрість, що у грунт струмить…
Ввійти в цей ліс, щоб там спізнати Вічність,
Щоб пережить одну предвічну мить.
І дух пернатий, що гніздиться в кроні,
Уже тече словами, що без слів,
В мої вуста, у мозок, у долоні,
В мою зелену сутність поміж брів.
І я течу, стаю зелено-чорна,
Тривимірна, вмістилище імен.
Народе Лісу, я пустила корінь,
Прийми мене.
Прийми мене!
Прийми мене…
І тане ніч, кора злізає з тіла,
Густіє кров, вростають в ребра віти…
І він говорить – Ліс - Хранитель світу:
«Хай буде так, як ти в мене просила…»
